Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2014 року Справа № 5019/1100/12 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Полякова Б.М. - головуючого, Коваленка В.М. (доповідач у справі), Короткевича О.Є.,розглянувши касаційні скаргиУправління Пенсійного фонду України в Сарненському районі Рівненської області та ліквідатора публічного акціонерного товариства "Сарненський завод мостових технологічних конструкцій" - арбітражного керуючого Прокопчука О.М., м. Кузнецовськ Рівненської області та публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", м. Київ (м. Рівне) на постанову та ухвалувід 25.03.2014 р. Рівненського апеляційного господарського суду від 19.02.2014 р. господарського суду Рівненської області у справі№ 5019/1100/12 господарського суду Рівненської областіза заявою товариства з обмеженою відповідальністю "Експериментальний завод металоконструкцій", м. Запоріжжя до боржникапублічного акціонерного товариства "Сарненський завод мостових технологічних конструкцій", м. Сарни Сарненського району Рівненської областіпровизнання банкрутомліквідаторарбітражний керуючий Прокопчук О.М.в судовому засіданні взяли участь представники:

ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"Тунік Г.В., довір.,ТОВ "Волинь-Скорпіон"Дячук М.Й., довір.,ТОВ "Завод ХІТ технологія"Лукомський О.В., довір.,ліквідатор арбітражний керуючий Прокопчук О.М., паспорт,ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 04.07.2012 року порушено провадження у справі № 5019/1100/12 про банкрутство публічного акціонерного товариства "Сарненський завод мостових технологічних конструкцій" (далі - Боржник, Завод) за заявою товариства з обмеженою відповідальністю "Експериментальний завод металоконструкцій" (далі -Кредитор) в порядку загальних норм Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції до набрання чинності з 19.01.2013 року внесених змін, далі - Закон про банкрутство).

Постановою господарського суду Рівненської області від 14.08.2013 року Боржника визнано банкрутом, відносно нього відкрито ліквідаційну процедуру, а ліквідатором Боржника призначено арбітражного керуючого Прокопчука О.М., якого зобов'язано виконати дії та заходи у ліквідаційній процедурі, передбачені нормами Закону про банкрутство в редакції Закону України від 22.12.2011 року № 4212-VI.

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 19.02.2014 року (суддя - Н.Ф. Церковна) зокрема:

- задоволено частково скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Завод ХІТ технологія" (далі -ТОВ): зобов'язано ліквідатора Прокопчука О.М. виключити з переліку майно яке є предметом забезпечення, що не включене до складу ліквідаційної маси згідно договору іпотеки № 25/07 від 11.01.2007 року та включити дане майно до ліквідаційної маси Боржника. В частині виключення з переліку майна яке є предметом забезпечення згідно договору іпотеки № 236/08 від 25.02.2008 року - відмовлено;

- відмовлено у задоволенні заяв Управління Пенсійного фонду України в Сарненському районі Рівненської області (далі-Фонд) про визнання кредитором банкрута на суму 6 546 грн. 39 коп.;

- визнано вимоги ОСОБА_9 в сумі 85 934 грн. 84 коп. - із першою чергою задоволення вимог; судові витрати в сумі 1 147 грн. 00 коп. - із першою чергою задоволення вимог.

Не погодившись з частково з цією ухвалою суду першої інстанції, Управління Пенсійного фонду України в Сарненському районі Рівненської області звернулося до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати ухвалу господарського суду Рівненської області від 19.02.2014 року в частині відмови в задоволенні заяв Фонду про визнання поточних кредиторських вимог до Боржника та прийняти в цій частині нове рішення, яким визнати поточні кредиторські вимоги Фонду в сумі 6 546 грн. 39 коп. та включити останні до реєстру вимог кредиторів Заводу.

Також частково не погодившись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" звернулося до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати ухвалу господарського суду Рівненської області від 19.02.2014 року в частині задоволення скарги ТОВ та прийняти в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні скарги останнього.

Крім цього, не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, ліквідатор Заводу - арбітражний керуючий Прокопчук О.М. звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати частково ухвалу господарського суду Рівненської області від 19.02.2014 року та прийняти нове рішення, яким визнати вимоги ОСОБА_9 у сумі 62 997 грн. 25 коп. та віднести такі вимоги до четвертої черги задоволення у реєстрі вимог кредиторів, а в задоволенні скарги ТОВ на дії ліквідатора відмовити в повному обсязі.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 25.03.2014 року (головуючий суддя - Огороднік К.М., судді: Тимошенко О.М., Коломис В.В.) апеляційні скарги залишено без задоволення, а ухвалу господарського суду Рівненської області від 19.02.2014 року в частині кредиторських вимог Управління Пенсійного фонду України в Сарненському районі Рівненської області, ОСОБА_9, результатів розгляду скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Завод ХІТ технологія" - без змін.

Не погоджуючись з цими судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, Управління Пенсійного фонду України в Сарненському районі Рівненської області звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 25.03.2014 року та ухвалу господарського суду Рівненської області від 19.02.2014 року в частині відмови в задоволенні заяв Фонду про визнання поточних кредиторських вимог до боржника та прийняти в цій частині нове рішення, яким визнати поточні кредиторські вимоги Фонду в сумі 6 546 грн. 39 коп. та включити останні до реєстру вимог кредиторів.

Також не погоджуючись з цими судовими рішеннями попередніх інстанцій, публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 25.03.2014 року та ухвалу господарського суду Рівненської області від 19.02.2014 року в частині зобов'язання ліквідатора Прокопчука О.М. виключити з переліку майна, яке є предметом забезпечення, що не включене до складу ліквідаційної маси згідно договору іпотеки "25/07 від 11.01.2007 року та включення даного майна до ліквідаційної маси Боржника" (п. 2 ухвали від 19.02.2014 року).

Крім того, не погоджуючись з цими судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, ліквідатор Заводу - арбітражний керуючий Прокопчук О.М. звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати частково постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 25.03.2014 року та винести нове рішення, яким визнати вимоги ОСОБА_9 у сумі 62 997 грн. 25 коп. та віднести такі вимоги в реєстр вимог кредиторів до четвертої черги, а також відмовити в задоволенні скарги ТОВ на дії ліквідатора Прокопчука О.М.

Касаційні скарги мотивовані порушенням судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема ст.ст. 1, 17, 23, 42, 45 Закону про банкрутство в редакції Закону України від 22.12.2011 року № 4212-VI, ст. 14 Закону про банкрутство в редакції до набрання чинності з 19.01.2013 року внесених змін, ст. 1 Закону України "Про іпотеку", ст. 583 Цивільного кодексу України, а також норм процесуального права.

Заслухавши пояснення представників ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", ТОВ "Волинь-Скорпіон", ТОВ "Завод ХІТ технологія" та ліквідатора Боржника, обговоривши доводи касаційних скарг, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга Фонду не підлягає задоволенню, касаційна ліквідатора підлягає частковому задоволенню, а касаційна скарга Банку-задоволенню у повному обсязі, виходячи з наступного.

Під час здійснення касаційного провадження колегія суддів виходить із заявлених касаційних вимог та визначених в скаргах меж касаційного оскарження судових рішень попередніх інстанцій.

Щодо відхилення кредиторських вимог Фонду суди вказали, що ці вимоги складають витрати на доставку пільгових пенсій, нарахованих Боржнику за період після визнання його банкрутом, що є неправомірним.

Стосовно кредиторських вимог ОСОБА_9 суди зазначили, що вимоги останньої складають заробітну плату за час затримки розрахунку при звільненні з роботи та оплати вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі та підлягають задоволенню у першу чергу.

Стосовно скарги ТОВ на дії ліквідатора суди зазначили, що Банк із кредиторськими вимогами до Боржника, як до майнового поручителя, не звертався, а тому за договором кредиту, забезпеченим договором іпотеки майна Боржника, вимоги Банку є погашеними, у зв'язку із чим відповідне майно Боржника, не є таким, що обтяжене іпотекою, та підлягає включенню до складу ліквідаційної маси на загальних підставах.

Апеляційним судом вказані висновки були підтримані у повному обсязі.

Заперечуючи наведені висновки судів у відповідній частині, Фонд зазначає, що Боржника не ліквідовано, а тому нарахування йому витрат на доставку пенсій є правомірним.

Однак суд касаційної інстанції не погоджується із вказаними запереченнями Фонду, як таким, що наведені в порушення вимог діючого законодавства.

Так, в п. 2 Прикінцевих положень "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що підприємства та організації з коштів, призначених на оплату праці, вносять до Пенсійного фонду плату, що покриває фактичні витрати на виплату і доставку пенсій особам, які були зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, крім тих, що були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, починаючи з дня набрання чинності цим Законом, у розмірі 20 відсотків з наступним збільшенням її щороку на 10 відсотків до 100-відсоткового розміру відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку цих пенсій до набуття права на пенсію за віком відповідно до цього Закону.

Виходячи з викладеного порядку формування джерел (коштів, призначених на оплату праці), з яких підприємства та організації здійснюють внесення до Пенсійного фонду України плати, що покривають фактичні витрати на виплату та доставку пільгових пенсій та враховуючи, що відповідно до норм ч. 2 ст. 41 Закону про банкрутство з дня визнання підприємства банкрутом та відкриття відносно нього ліквідаційної процедури працівників цього підприємства повідомляється про звільнення в установленому законом порядку, кошти на оплату праці не перераховуються, виплата заробітної плати припиняється, а фонд оплати праці саме з метою оплати праці працівників з вказаного часу припиняє своє формування.

У зв'язку з цим, суд касаційної інстанції підтримує висновки судів в оскаржуваних рішеннях, що відповідні витрати мають відраховуватись Боржником лише до моменту прийняття постанови про визнання останнього банкрутом та відкриття відносно нього ліквідаційної процедури. Дійшовши такого висновку, та враховуючи, як встановлено судами та вказано Фондом, заявлені останнім кредиторські вимоги в загальній сумі 6 546 грн. 39 коп. складають витрати по доставці пільгових пенсій, нарахованих за вересень-грудень 2013 року, тобто після визнання Заводу банкрутом постановою від 14.08.2013 року, суд касаційної інстанції підтримує висновок судів про відхилення вказаних кредиторських вимог Фонду, як таких, нарахування яких відбулось безпідставно - після визнання Боржника банкрутом та припинення перерахування, виплати заробітної плати та формування фонду оплати праці працівників Боржника.

За таких обставин справи, доводи касаційної скарги Управління Пенсійного фонду України в Сарненському районі Рівненської області не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині, а тому оскаржувані ухвала та постанова судів попередніх інстанцій в частині відхилення зазначених вимог Фонду підлягають залишенню без змін, як такі, що відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Стосовно кредиторських вимог ОСОБА_9 касаційний суд зазначає, як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, вимоги вказаної фізичної особи складають стягнені за рішеннями судів суми 62 997 грн. 25 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та 22 937 грн. 59 коп. оплати вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі (т. 5 а.с. 170, 171). Слід зазначити, що ці судові рішення були винесені у листопаді та грудні 2012 року, тоді як ліквідатор, заперечуючи вказані вимоги на частину суми (48 000 грн. 00 коп.), посилається на отримання ОСОБА_9 вказаної частини суми за мировою угодою та розпискою, що датовані 2010 роком (т. 5 а.с. 235-237), що не відповідає та суперечить встановленим вище судами обставинам справи щодо вказаних вище заявлених кредиторських вимог ОСОБА_9

Стосовно ж черговості задоволення вказаних вимог колегія суддів вважає довід ліквідатора, що вказані суми є штрафними санкціями, неправомірним.

Так, нормами абзацу 1-го п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону про банкрутство в редакції Закону України від 22.12.2011 року № 4212-VI передбачено, що у першу чергу задовольняються вимоги щодо виплати заборгованості із заробітної плати перед працюючими та звільненими працівниками банкрута, грошові компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки та додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, інші кошти, належні працівникам у зв'язку з оплачуваною відсутністю на роботі (оплата часу простою не з вини працівника, гарантії на час виконання державних або громадських обов'язків, гарантії і компенсації при службових відрядженнях, гарантії для працівників, що направляються для підвищення кваліфікації, гарантії для донорів, гарантії для працівників, що направляються на обстеження до медичного закладу, соціальні виплати у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності за рахунок коштів підприємства тощо), а також вихідної допомоги, належної працівникам у зв'язку з припиненням трудових відносин та нарахованих на ці суми страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інше соціальне страхування, у тому числі відшкодування кредиту, отриманого на ці цілі.

Таким чином і у визначеній частині оскаржувані судові рішення також підлягають залишенню без змін, а скарга ліквідатора Заводу в цій частині-без задоволення.

Стосовно ж задоволення скарги ТОВ з приводу формування ліквідатором ліквідаційної маси Боржника касаційний суд зазначає про таке.

Нормами ч. 2 ст. 23 Закону про банкрутство в редакції Закону України від 22.12.2011 року № 4212-VI передбачено, що забезпечені кредитори зобов'язані подати заяву з грошовими вимогами до боржника під час провадження у справі про банкрутство лише в частині вимог, що є незабезпеченими, або за умови відмови від забезпечення. В ч. 8 цієї ж статті визначено, що розпорядник майна зобов'язаний окремо внести до реєстру вимоги кредиторів, які забезпечені заставою майна боржника, згідно з їхніми заявами, а за їх відсутності - згідно з даними обліку боржника, а також внести окремо до реєстру відомості про майно боржника, яке є предметом застави згідно з державним реєстром застав. Аналогічна по суті норма містилась у приписах ч. 6 ст. 14 Закону про банкрутство у його попередній редакції, норми якої діяли після введення щодо Боржника процедури розпорядження майном, публікації оголошення про порушення справи про банкрутство Боржника та здійснення формування розпорядником майна реєстру вимог кредиторів у справі.

У зв'язку із цим є неправомірним висновок судів про визнання погашеними вимог Банку за кредитною угодою з третьою особою, вимоги за якою були забезпечені за договором іпотеки майна Боржника № 25/07 від 11.01.2007 року.

До того ж, в своїй скарзі ТОВ не заявляло та предметом розгляду не були відповідні кредиторські вимоги Банку до Боржника, а суди вийшли за межі вирішення та розгляду скарги ТОВ на дії ліквідатора Заводу, вимоги в якій стосувались виключно формування ліквідаційної маси Боржника.

Отже є неправомірним і висновок судів про припинення правовідносин у Банку з Боржником за вказаним договором іпотеки, як похідним зобов'язанням, що забезпечувало вимоги за кредитними правовідносинами Банку з третьою особою.

Відповідно ж до приписів ч. 4 ст. 42 Закону про банкрутство в редакції Закону України від 22.12.2011 року № 4212-VI майно банкрута, що є предметом забезпечення, не включається до складу ліквідаційної маси і використовується виключно для задоволення вимог кредитора за зобов'язаннями, які воно забезпечує.

Отже при формування ліквідатором переліку майна, що підлягає включенню до ліквідаційної маси боржника, не допускається включення до складу цієї маси майна банкрута, що є предметом забезпечення, у тому числі такого, як іпотека.

У зв'язку із викладеним суперечить наведеним нормам законодавства висновок судів попередніх інстанцій про часткове задоволення скарги ТОВ на дії ліквідатора Заводу та зобов'язання останнього виключити з переліку майно, яке є предметом забезпечення, що не включене до складу ліквідаційної маси згідно договору іпотеки № 25/07 від 11.01.2007 року, та включити дане майно до ліквідаційної маси Боржника, а тому оскаржувані судові рішення в цій частині підлягають скасуванню з прийняттям нового рішення - про відмову ТОВ у задоволенні скарги на дії ліквідатора Заводу про зобов'язання останнього виключити з переліку майно Боржника, яке є предметом забезпечення, та включити таке майно до складу ліквідаційної маси.

З урахуванням викладеного та керуючись нормами ст. 20 та п. 2 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", ст.ст. 1, 14, 22, 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції до набрання чинності з 19.01.2013 року внесених змін), ст.ст. 1, 23, 41, 42, 45 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції Закону України від 22.12.2011 року № 4212-VI), ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111, 11113 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Сарненському районі Рівненської області залишити без задоволення.

2. Касаційну скаргу ліквідатора публічного акціонерного товариства "Сарненськицй завод мостових технологічних конструкцій" - арбітражного керуючого Прокопчука О.М. задовольнити частково.

3. Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" задовольнити.

4. Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 25.03.2014 р. та ухвалу господарського суду Рівненської області від 19.02.2014 р. у справі № 5019/1100/12 в частині кредиторських вимог Управління Пенсійного фонду України в Сарненському районі Рівненської області та ОСОБА_9 залишити без змін.

5. Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 25.03.2014 р. у справі № 5019/1100/12 в частині рішення щодо скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Завод ХІТ технологія" скасувати.

6. Скасувати пункти 1, 2 резолютивної частини ухвали господарського суду Рівненської області від 19.02.2014 р. у справі № 5019/1100/12.

В цій частині прийняти нове рішення та відмовити товариству з обмеженою відповідальністю "Завод ХІТ технологія" у задоволенні скарги на дії ліквідатора публічного акціонерного товариства "Сарненськицй завод мостових технологічних конструкцій" - арбітражного керуючого Прокопчука О.М. про зобов'язання виключити з переліку майно боржника, яке є предметом забезпечення, та включити таке майно до складу ліквідаційної маси.

Головуючий Б.М. Поляков

Судді В.М. Коваленко

О.Є. Короткевич

Постанова виготовлена та підписана 20.06.2014 року.